Про Тамару Гордову
Господь наділив її усім: талантом, працездатністю, почуттям гумору, а понад усе, відчуттям краси та гармонії кольору. Її декоративні полотна, писанки прикрашають експозиції близько 30 музеїв України, а ще, її твори, як діти, розлетілись по всьому білому світу і її ім’я стало відоме у Франції, Канаді, США, Англії, у Молдові, Росії, Німеччині, Ізраїлі, Польщі.
Народилася заслужена художниця України Тамара Федорівна Гордова 30 серпня 1948 року в селі Цвітна, що на Кіровоградщині, в сім’ї відомих народних майстрів Марини Мукіївни та Федора Петровича Гордових. Мати та батько походили з родин гончарів. Мати з роду відомих гончарів і чумаків Чорноморців, а батько з роду Гордових, які були засновниками Цвітянської керамічної артілі.
Батько працював у керамічній артілі художником-технологом, розробляв малюнки для розпису глечиків різного призначення: свіжого, кислого, пряженого, кип’ячого молока. Шукав орнаменти для великих макітер для вчинення хліба білого і житнього. Артіль розташовувалась неподалік від їх хати, що була після війни збудована «в~городі» на землі діда Петра та бабусі Хіврі. Хата була завішана квітчастими рушниками вишитими руками мами та бабусі. Тамара, згадуючи своє дитинство, завжди каже: «Артіль розмістилася на краю села Цвітна біля колонії євреїв, які там робили з гончарної глини цеглу і гончарні вироби». У артілі працювало родинами. «Артіль» — це окремий куток села, де жили тільки працівники артілі. Якщо чоловіки були гончарями, мішали глину, заготовляли дрова для горна, поганяли коней у замісі та доглядали за ними, копали вантажили та возили глину. То жінки займалися господарством і працювали у колгоспі. Здібних до малювання гончарних виробів брали на роботу мальовщиці, яких Федір Петрович навчав мистецтву розпису глиняних виробів.
Дитячих садочків не було для працівників артілі: «а ми малеча, горохом бігали між артіллю і хатою та дивилися на створення малюнків на глечиках та ліплення, придивлялися, майстрині вправно вимальовують квіти на мисках».
З фронтів верталися герої і їм потрібна була робота. Повернувся колишній майстер виробництва Агей Койда і він потребував робоче місце і Федір Петрович звільнив йому його. Після смерті Сталіна у селян з'явилась можливість виїхати в інші міста України. Тому, через деякий час сім’я переїхала до Черкас, де батьки торгували цвітянськими гончарними виробами. Черкаська земля, оповита історичними подіями, стала другою Батьківщиною мисткині. Перші ази образотворчого мистецтва Тамара почала у відомого черкаського художника Володимира Коваля, який привів її до у художньої студії при Черкаському цукровому заводі у художника-педагога Кокори Олександра Миколайовича. До студії ходили зрілі та зовсім молоді художники. Це був осередок образотворчого мистецтва у Черкасах, який дав путівку у життя багатьом художникам, що згодом стали професійними художниками та архітекторами.
Після закінчення школи \textnumero 20 та художньої студії у клубі рафінадного заводу, професійне навчання пані Тамара продовжила в Одеському театрально-художньому училищі, яке успішно закінчила в 1974 році, отримавши спеціальність художник оформлювач сцени. Прислуховувалася до порад Данила Нарбута. Оформивши близько п'яти вистав у Черкаському обласному театрі з режисерами Алімом Ситником, Віктором Коломійцем. Тимчасове мистецтво концертів багато років створювала разом з режисером Аллою Данилюк.
Але головним у її творчості був декоративний розпис, в якому вона, торуючи власний шлях, проявила себе творчою особистістю з міцним підґрунтям самобутнього народного мистецтва, передаючи кольором на площині полотна національний дух народної пісні, народних звичаїв.
Від початкового задуму до остаточного вирішення, від першого невеликого композиційного ескізу до завершального перенесення малюнку і кольору на полотно, стоїть велика кропітка праця. Чим довше, уважніше вдивляєшся в образи, деталі витончених птахів, квітів — тим змістовніше вони стають, отримуючи повне враження від картини.
Познайомив мене з сім’єю Гордових Василь Олександрович Коваленко — перший директор Канівського музею народного декоративно-прикладного мистецтва, який формував колекцію музею разом з Галиною Заболотною, Вірою Гнучою, Галиною Власенко, Надією Зосенко, Ніною Тертичною, що невтомно їздили в експедиції шукаючи твори народного та народних майстрів. Музею передали занедбане приміщення Успенського собору — пам’ятника архітектури ХІІ ст. Логічно, що він звернувся за експонатами до народних майстрів. Коли ми завітали до Гордових то його увагу привернули не тільки вироби сталих майстрів — а і розписи на папері їх доньки, що тільки но закінчила художнє училище і перебувала у батьків з маленьким синочком, який був названий на честь обох дідусів Федором (зараз це відомий архітектор Федір Анатолійович Гонца, який викладає онови проєктування на кафедрі образотворчого та декоративного мистецтва Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького).
Взагалі то, більшість художників починають виставкову діяльність з участі у колективних виставках — пані Тамара почала зразу з персональної, і не дивно, що першу свою виставку, за пропозицією В.О. Коваленка, вона зробила в Канівському музеї декоративно-прикладного мистецтва в 1976 році. На відкриття виставки, до Канева, приїхали знані художники: Данило Георгійович Нарбут, Віктор Іванович Клименко, Анатолій Іванович Кравченко, які підтримали та благословили молоду художницю на довгий творчий шлях. Починаючи з 1977 року Т.Ф. Гордова є постійним учасником обласних, республіканських, міжнародних виставок. Тільки персональних — більше 80-ти.
Перша велика серія декоративних розписів «Квіти рідного краю» нараховує понад 50 творів створену на основі легенд про рослини, що оточують нас.
Закохана в поезію, в музику слів, Тамара Федорівна створила багато картин і, навіть, серій на твори відомих поетів. Творчий тандем поета-художника та художника-поета дало життя такій серії, як: «Один рік кохання», де поєднувалися душі людей-птахів та рослини-легенд створюючи добору життя людини..
Декоративні розписи на вірші Василя Симоненка, Наталі Замулко, Алли Данилюк, Юрія Рибчинського, Дмитра Павличко завжди були прикрасою виставок. Поєднання декоративного розпису з мелодіями естрадної пісні познайомили художницю з відомими співаками Ніною Матвієнко, Василем Зінкевичем, Петром Осипенком та багатьма іншими артистами української естради.
Синтез мистецтва малювання з поезією особливо яскраво проявилося у поєднанні з відомою українською поетесою Людмилою Тараненко породив серію-поему з 28 картин «Тобі, з тобою і без тебе». Два роки тісної співпраці, години, що перетікали в дні. Зустрічі в майстерні художниці – коли, надихаючись поезією, в уяві мисткині народжувалися образи жінки-птахи, жінки-квітки.
Образом жінки та її кохання пронизана вся творчість Тамари Федорівни. Адже вона не по чутках знайома з муками розлуки, довгого очікування повернення коханої людини. Її чоловік, капітан дальнього плавання, Анатолій Федорович Гонца, ходив в далекі плавання, по півроку і більше не буваючи вдома. І, при першій же можливості побачити кохану людину, Тамара летіла до нього – то в Ленінград-Петербург, то в Сухумі, Одесу, Херсон, Миколаїв та інші порти України, Людині, підтримку якої, не дивлячись ні на які відстані, художниця відчуває завжди, присвячена вся творчість Тамари Федорівни.
Відомий український мистецтвознавець Володимир Підгора порівнював творчість Тамари Гордової з творчістю Максиміліана Волошина. Тільки Максиміліан Олександрович писав акварелі і, під настрій своїх короткоплинних пейзажів, писав вірші. Художниця же, навпаки, вчитується у вірші, зливаючись з ними душею, а результатом цього стає розмай з витончених кольорів-самоцвітів, що вимальовується на папері.
Почуття і філософія життя привернули увагу відомого мистецтвознавця Володимира Могилєвського, який став керівником її диплому «Декоративний розпис Черкащини». Спілкування з викладачами відомими мистецтвознавцями Олександром Федоруком, Людмилою Миляївою, Галиної Заваровою, Михайлом Криволаповим, Юрієм Беличком, Людмилою Лисенко, Оленою Говдя збагатили світобачення художниці навчивши розбиратися у композиції, побудові творів мистецтв, кольорі чітко ясно проводити аналіз творів мистецтв зокрема проводити аналіз власних творів. Особлива підтримка була дослідниками мистецтва Черкащини у терені декоративного мистецтва Тамари Бондаренко, яка систематично цікавилися творчим ростом художниці й аналізувала старанно збираючи матеріали статті про Тамару Гордову.
«Якщо я декілька днів не попрацюю у майстерні, то вночі я прокидаюсь і, подумки, там. Моя творча майстерня – це моє життя, моє натхнення. Коли я приходжу туди – я відволікаюсь від буденності, що давить на людину, і поринаю у світ поезії, світ кольорів, світ краси». Творчий потенціал, активність художниці у популяризації мистецтва декоративного розпису Черкащині негативно сприйняли колеги художниці. Проводили різні збори, де старалися принизити творчість і максимально нівелювати досягнення. За ініціативою директорів канівських музеїв народного декоративно-прикладного мистецтва та Національного музею Тараса Григоровича Шевченка Галиною Заболотною та Ігорем Ліховим при підтримці голови Обласної адміністрації Василем Цибенком у 1997 році було дано звання «Заслужений художник України» за підписом президента Леоніда Кучми.
Підтримка держави для творчої особистості, яка сама торує шлях творчості до народу дуже потрібна і навіть необхідна для утвердження та збереження творів художника.
Тамара Федорівна стала прикладом для багатьох художників Черкаської обласної організації Національної спілки художників України. Маючи середню спеціальну освіту, вже маючи звання «Заслужений художник України», в час, коли її син Федір вже закінчив архітектурне відділення Київського державного технічного університету будівництва і архітектури, вона вступає і успішно закінчує мистецтвознавче відділення Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Потім вона викладає у Київському університеті технологій та дизайну, цим самим наче виконуючи заповіт нашого земляка, заслуженого майстра народної творчості України, Макара Корнійовича Мухи, який казав: «Свою любов, своє вміння, свій талант людина повинна передати іншим. Вона повинна думати як зробити це. Наша любов і здібності не повинні піти з життя разом з нами. Ми їх повинні залишити тут, на землі, в серцях і думках наших дітей».
Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Василь Зінкевич писав: «Наша Тамара є тою візитною карткою, отим повпредом, яка репрезентує Україну. Її творчість, її діяльність, її особистість є складовою часткою живого герба держави. Вона своєю філософією, своєю простотою ще раз доказує те, що можна жити в сьогоденні натхненно, можна любити, можна зустрічати наступний день з оптимізмом, незалежно від того, буде він у дощі, чи ні, але з багатим духовним потенціалом».
Окрім творчого дару Тамара Гордова володіє ще і даром організаційним. Він у неї виявився коли у Черкаської обласної організації НСХУ постало гостре питання в проведенні індивідуального опалення для творчих майстерень. Дякуючи всім працівникам «Теплокомуненерго, а також, їх начальнику – Кушніру Миколі Івановичу, які оперативно відгукнулись на прохання міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича і його заступника Овчаренка Станіслава Анатолійовича допомогти художникам, вся підготовча робота була виконана швидко. Але, для практичного виконання всіх запланованих робіт, необхідний був доступ до майстерень, до господарських приміщень спілки. І тут вся організаційна частина виконавчої роботи лягла на плечі Тамари Федорівни. По її розрахункам закуплялися матеріали, їй віддавали ключі від майстерень (бо всім ніколи, всі зайняті своїми справами) і вона вивчала ринок закупівлі гайок, болтів – де дешевше, де товща ізоляційна покрівля. В результаті вона вивчила весь процес даної технології, показавши себе обдарованим менеджером, хоча до цього була далека від технічних проблем.
А в майстерні на неї чекали полотна обігріті її руками. Твори пані Тамари переходять грань декоративного розпису – це живопис пером, настільки він витончений, пройнятий тонким ліризмом, мінливістю і тендітністю переливів фарб. В них зібраний той яскравий самобутній колорит України, який не потребує ні підписів, ні етикеток. Закоханість у творчість Катерини Білокур, Галини Черніченко, Марфи Тимченко, Макара Мухи, Ярини та Олени Гуменюк, Валентини Кузьменко вона синтезувала світобачення народного декоративного у свій неповторний світ квітів і птахів, людей і природи.
На любій міжнародній виставці вони заявляють про себе – МИ з УКРАЇНИ, наша авторка – українська мисткиня, представник української школи мистецтва. А вже зберегти цю самобутність української школи, не дати їй зникнути в трясині масової культури – завдання для тих, хто зараз робить свої перші кроки на шляху до пізнання прекрасного.
Низький уклін Вам, Тамаро Федорівно, за Вашу таку нелегку, але таку шляхетну працю!